Як ви можете збільшити норму прибутку якщо ціна залишається стабільною

Не викликає сумніву, що ціна справляє прямий вплив на основні результати діяльності підприємства — прибуток й обсяг продажу. Причому відомо, що часто вплив ціни на прибуток значно більший, ніж інших чинників (обсягу продажу, рівня витрат тощо). Цей висновок підтверджують дані табл. 5.4, у якій наведено вплив на прибуток 10%-го поліпшення різних чинників прибутку, причому всі інші чинники передбачаються незмінними. Розрахунки показують, що 10%-е підвищення ціни при незмінних інших показниках має найсильніший ефект — збільшення прибутку на 100%. Водночас у практиці відомі випадки, коли підвищення ціни справляло на рентабельність дію, яка в 3 — 4 рази перевищує вплив такого самого збільшення обсягу продажу.

Таблиця 5.4. Порівняльний аналіз впливу чинників прибутку

Наведені дані показують, що в багатьох випадках є сенс направити зусилля на поліпшення ціноутворення, а не на активізацію збуту. Це особливо справедливо, якщо прибутковість в розрахунку на одиницю продукції низька, адже тоді збільшення обсягу продажу не спричинить суттєвого зростання прибутку, відтак кращим варіантом буде зниження витрат і/або підвищення ціни.

Можна заперечити, що підвищення ціни зазвичай призводить до певного скорочення обсягу продажу. Відповідаючи на це заперечення, варто зазначити, що, по-перше, це трапляється не завжди, а, по-друге, навіть якщо це і станеться, то невеликим скороченням продажу можна пожертвувати, якщо він буде компенсований підвищеною ціною.

В будь-якому разі зміна ціни прямо й одночасно впливає на прибуток і збут. Залежно від ситуації, ці показники можуть змінюватися в одному напрямі чи в протилежних. До якого їхнього поєднання треба прагнути? Під час пошуку оптимальної ціни ми виходили з припущення, що метою компанії є максимізація прибутку. В більшості випадків ця мета дійсно є найпоширенішою, але разом з тим, враховуючи галузеві й внутрішньофірмові нормативи, — далеко не єдиною при ухваленні цінових рішень (див. Розділ 2, п.2.3). Нерідко перед ціновою політикою може бути поставлено одночасно декілька цілей, які при детальному розгляді утворюють складну, нечітку і часто суперечливу систему. Як найпоширеніший приклад наведемо одночасне прагнення до більшого прибутку і завоювання більшої частки ринку. Конфлікт між цілями відносно прибутку й обсягу продажу пояснюється тим, що менеджери із зрозумілих причин не люблять вибирати між обсягом продажу і прибутком: вони хотіли б збільшити обидва показники. Проте тут потрібно враховувати основний закон бізнесу: можна збільшити частку на ринку або можна підвищити прибуток, але одночасно зробити це дуже важко (хоч і не неможливо!).

В роботі [19, с.41-45] представлена діаграма, яка відображає варіанти вибору між збутом і прибутком (рис. 5.3). Зміна прибутку показана на вертикальній осі, а зміна обсягу продажу — на горизонтальній. Перетин осей відображає ситуацію статус-кво, тобто стан, в якому компанія перебуває в даний момент. Саме з нього вона може перейти до будь-якого з чотирьох можливих квадрантів. Перший квадрант найбільш бажаний, оскільки в ньому зростають обидва показники. Третього квадранта треба уникати. А квадранти ІІ і IV є більш типовими для реального бізнесу, в якому зростає або прибуток, або обсяг продажів, але не те й інше разом.

Рис. 5.4 демонструє те, в який спосіб можна досягти бажаних цілей, використовуючи як інструмент ціну товару, тобто на ньому видно, як саме квадранти співвідносяться з конкретними ціновими ситуаціями. Цей рисунок називають матрицею цілей в ціноутворенні. На графіках зображені криві збуту й прибутку, причому ціна зазначена по горизонталі, обсяг продажу й прибуток -по вертикалі. Стрілки, позначені внизу, показують напрям зміни ціни, а заштриховані області — величину зростання (зниження) обсягу збуту й прибутку. Розглянемо всі варіанти по порядку.

Квадрант I є «мрією менеджера», коли підвищується і прибуток, і обсяг продажу. Графік засвідчує, що ця мрія настає, якщо підприємство знижує ціну. Проте у практиці не так-то легко перейти з початку координат в цей квадрант, використовуючи лише цінові дії. Це стає можливим тільки в ситуації, коли поточна ціна вище оптимальної: інакше кажучи, щоб потрапити в квадрант I, треба було у минулому припуститися помилки — встановити надто високу ціну. В ситуаціях іншого роду одночасно добиватися зростання обсягу продажу й прибутку стає можливим зазвичай тільки завдяки розробці й пропозиції нової продукції.

У квадранті II поточна ціна нижче оптимальної, тому підвищення ціни дає збільшення прибутку, але при цьому обсяг продажу знижується. Ця ситуація інколи лякає тих менеджерів, які побоюються ослаблення своєї позиції на ринку у зв’язку з підвищенням ціни. Ці менеджери ставлять перед собою мету або зростання обсягу продажу, або підтримання своєї частки на ринку. Крім того, вони ігнорують наслідки зростання ціни для прибутку, адже іноді розумно підвищити ціни і пожертвувати обсягом заради збільшення чистого виграшу.

Квадрант III відображає «кошмарну» ситуацію, за якої зменшуються і прибуток, і обсяг продажу, оскільки і без того високу ціну підвищують ще більше. Якщо ціни надмірно завищені, потрібно зважити на те, що нахил кривої прибутку може виявитися дуже крутим, а відтак відбудеться катастрофічне падіння прибутку.

У квадранті IV ми стикаємося з ситуацією, протилежною квадранту ІІ. В цілому ці два квадранти об’єднує те, що треба вибрати один цільовий орієнтир: або зростання прибутку, або зростання обсягу продажу. Графік квадранта IV характеризує ситуацію, коли підприємство знижує ціну, яка знаходиться на оптимальному рівні або нижче за нього, внаслідок чого обсяг продажу зростає, але за рахунок скорочення прибутку. Таке часто відбувається, якщо фірма бажає збільшити частку ринку або вимушена її захищати від агресивних конкурентів. Як видно з кривої прибутку в квадранті IV, ситуація може стати досить небезпечною, якщо зниження цін призводить до дедалі більших відхилень від оптимуму. Через зменшення питомої суми маржинального прибутку нахил кривої прибутку стає дедалі крутішим у міру видалення від оптимуму.

Як бачимо, матриця цілей ціноутворення є вельми цінним інструментом аналізу цінової ситуації в частині співвідношення цілей прибутку й обсягу продажу. Втім, щоб вибрати правильну ціну, потрібно чітко знати, в якій точці графіку перебуває поточна ціна і яким чином продаж реагує на її зміни. Від того, розташована ціна вище, нижче чи близько до оптимуму, залежатиме подальша поведінка компанії. Може статися, що є змога збільшити і прибуток, і обсяг продажу, але зазвичай ці дві цілі суперечать одна одній, і добиватися їх зміною ціни — справа ризикована. В цьому сенсі матриця допомагає знайти обґрунтований компроміс між вказаними цілями.

Аналіз капіталістичного виробництва, зроблений К.Марксом, є великим науковим досягненням. Це визнають усі науковці, за винятком хіба що тих, хто незнайомий з творами К.Маркса. Але в сучасних умовах переважна більшість західних учених, а разом з ними і багато вітчизняних науковців, вважають економічні дослідження, і особливо теорію додаткової вартості, неправильною або просто застарілою. Це зрозуміло, бо західні вчені живуть за ринкової економіки і захищають її, а автор «Капіталу» виступав не тільки проти товарного виробництва, а й проти її підґрунтя — приватної власності. Остання — «священна корова» будь-якого суспільства, економіка якого сформована на ринковій основі. Уже це одне є вагомою причиною замовчування теорії К.Маркса і визнання її застарілою або не науковою. У цьому напрямі діє і такий чинник, як заклик автора «Капіталу» до революційної зміни капіталістичної системи виробництва, що, як свідчить історія, веде до великих втрат і страждань цілих народів. До вказаних чинників слід віднести й повне економічне фіаско соціалізму, який будувався в країнах соціалістичного табору за допомогою методів масштабного і кривавого насильства, яким супроводжувалися пролетарська революція і сам процес розбудови соціалізму. Усе це разом і призвело до того, що вчення засновника марксизму в сучасних умовах ігнорується переважною більшістю як західних, так і вітчизняних науковців. Проте невдала спроба розбудови нової системи суспільного виробництва ще не означає для людства відмову від пошуку такого способу організації економіки, який би був позбавлений тих недоліків, що притаманні товарному виробництву. А вони є, і аналіз більшості з них дав ще К.Маркс. І хоча його вчення не є остаточною істиною, і деякі висновки вже не відповідають сучасному стану капіталістичних виробничих відносин, відкриття ним головних законів розвитку капіталістичної системи зберігає свою актуальність і сьогодні. І це справедливо не тільки стосовно теорії додаткової вартості, а й щодо інших закономірностей, притаманних капіталістичному способу виробництва. Серед них і теорія, що пояснює утворення середньої норми прибутку і трансформацію вартості товару в ціну виробництва. Розглянемо це більш детально.

За вченням К.Маркса, додатковий продукт, який набуває форми додаткової вартості, створює найманий робітник, що продає свій товар робочу силу, яка в руках капіталіста перетворюється на змінний капітал. Що ж стосується постійного капіталу, то він не змінює своєї вартості і не має відношення до самозростання вартості. Це означає, що в тих галузях, в яких на рівновеликий капітал буде більше змінного капіталу, за всіх інших рівних умов (приблизно однакова, тобто середня для даного часу і даного суспільства інтенсивність праці і т.ін.), буде вироблятися більше додаткової вартості, а відтак, буде вищою норма прибутку. Іншими словами, там, де органічна будова капіталу (співвідношення С/V) буде вищою, там норма прибутку буде нижчою.

Загальновідомо, що в різних галузях народного господарства органічна будова капіталу є різною. Це пояснюється тим, що розвиток науки і техніки ніколи не був рівномірним, і в різних галузях їх рівень різний. Навіть у найбільш високорозвинених країнах поряд з високотехнологічним виробництвом в окремих галузях існують досить низько технологічні. Зокрема, різний рівень виробництва, наприклад, у літакобудівній промисловості і в хлібопекарній. Уже сам кінцевий продукт цих галузей вимагає різного рівня співвідношення між постійним і змінним капіталом. Отже, різна органічна будова капіталу в різних галузях веде до різної норми прибутку. Але для капіталу прибуток є найвищою метою, заради якої він і здійснює виробництво. Це означає, що в ті галузі, де органічна будова капіталу висока, капіталіст перестав би вкладати свій капітал через нижчу, ніж в інших галузях, норму прибутку. Це призвело б до диспропорцій у виробництві і взагалі б зробило процес суспільного відтворення неможливим. Розвиток усіх галузей можливий тільки за умови, що кожен капіталіст, незалежно від органічної будови капіталу, на рівновеликий капітал отримує в середньому однаковий прибуток. Тобто вирівнювання різних норм прибутку є необхідною, об’єктивною умовою функціонування капіталістичного виробництва.

Слід також зупинитися на тому, що теорію утворення середнього прибутку Ф.Енгельс певним чином використав проти тих економістів, які після смерті К.Маркса підняли великий галас стосовно того, що начебто джерелом теорії додаткової вартості для автора «Капіталу» стали роботи німецького економіста К.Родбертуса (1805-1875 рр.). Ф.Енгельс, який ще не підготував до видання третій том «Капіталу», у передумові до другого тому, який він теж редагував, запропонував цим економістам на основі теоретичного доробку Родбертуса довести, як утворюється середній прибуток і при цьому не всупереч закону вартості, а якраз на його основі. У К.Маркса відповідь на це питання вже була зроблена в другому розділі третього тому «Капіталу». Як і можна було очікувати, галасливі псевдо-науковці всі до одного ухилилися від відповіді. І тільки німецький економіст К. Шмідт (1863-1932 рр.) та американський хімік П.Фіреман (народився у 1863 р.) у своїх статтях з приводу середньої норми прибутку дещо наблизились до теорії, уже розробленої К.Марксом.

Розглянемо на прикладі, як же відбувається процес вирівнювання різних норм прибутку в середню норму прибутку. Візьмемо рівновеликий капітал в 100 одиниць і застосуємо його в трьох галузях: машинобудуванні, хімічній промисловості і харчовій галузі з різною органічною будовою відповідно: 90C+10V; 80C+20V та 70C+30V. За умови однакової норми додаткової вартості, скажімо в 100 %, у кожній галузі буде створено різну додаткову вартість, а саме 10гп, 20гп та 30гп. За умови однакового розміру авансованого в кожну галузь капіталу (100 одиниць) це дасть різну норму прибутку, відповідно 10 %, 20 % і 30 %. Зрозуміло, що капіталісти з галузей з низькою нормою прибутку будуть спрямовувати свій капітал у галузі з найвищою нормою прибутку. Почнеться так звана міжгалузева конкуренція, яка виявляється в переміщенні капіталу з галузей, в яких норма прибутку низька, у галузі з вищою нормою прибутку. Цей процес приведе до того, що в тих галузях, з яких капітал перейшов в інші галузі, скоротиться виробництво, а відтак, і пропозиція товарів. Наслідком цього стане зростання цін і підвищення норми прибутку. Навпаки, у галузях, куди буде переміщений цей додатковий капітал, буде розширюватись виробництво товарів, зросте їх пропозиція, а це автоматично приведе до зменшення цін і, відповідно, норми прибутку. Так буде відбуватися доти, доки не відбудеться вирівнювання різних норм прибутку в середню на рівновеликий капітал (табл. 1.7). При цьому середню норму прибутку визначимо як співвідношення всієї додаткової вартості до всього авансованого капіталу. Тепер капіталіст продає свій товар не за вартістю, а за ціною виробництва, яка включає витрати капітала (С + V) і середній прибуток

Таблиця 1.7

Розглядаючи процес утворення середнього прибутку, звернімо увагу на те, що прибуток виникає саме на основі дії закону вартості. Це доводить хоча б той факт, що сума цін виробництва дорівнює сумі вартостей, бо відхилення ціни виробництва від вартості взаємно урівноважуються. При цьому закон вартості, який діяв скрізь, де тільки з’являлось товарне виробництво і який у докапіталістичних формаціях виявлявся через вартість, за капіталізму діє вже через ціну виробництва.

Усе це важливо з тієї позиції, що противники вчення К.Маркса після публікації третього тому «Капіталу» (1894 р.) вже після смерті його автора стали стверджувати, що нібито між першим томом і третім є суперечність. Серед них можна назвати австрійського економіста Бем-Баверка, який намагався довести, що третій том «Капіталу» заперечує перший. Підставою для цього він вважав те, що нібито продаж товарів за цінами виробництва заперечує дію закону вартості, який чітко сформульовано в першому томі. Але, як це розглянуто вище, К.Маркс якраз і доводить, що ціна виробництва базується на вартості і ніяк не суперечить дії закону вартості.

Слід зазначити, що теорія середнього прибутку не тільки замовчується (у тому числі й великою кількістю наших вітчизняних економістів), а ще й деякі вчені намагаються довести її необґрунтованість. Як аргумент наводиться такий факт. Переміщення капіталу неможливе або майже неможливе через різний профіль виробництва в різних галузях. Дійсно, на поверхні явища важко уявити, як капіталіст, що випускає автомобілі, раптом почне виготовляти харчі. Але це тільки зовнішнє уявлення. Справа в тому, що капітал постійно нагромаджується, і нові порції капіталу спрямовуються туди, де норма відсотка найвища. Це, до речі виявляється в диверсифікації капіталу, коли, наприклад, машинобудівна компанія починає виготовляти товари зовсім інших галузей, надає різноманітні послуги тощо. На доповнення до цього і той капітал, який щойно утворюється, теж розпочинає своє життя, як правило, у галузях з найвищою нормою прибутку.

Середня норма прибутку, як і норма прибутку, залежить від тих же факторів, що діють на останню. Це і норма додаткової вартості, і швидкість обігу капіталу, і економія капіталіста на витратах постійного капіталу та його намагання всіляко зменшити заробітну плату. Проте, у середньої норми прибутку є, так би мовити, і свої специфічні фактори, що впливають на її величину. До них слід віднести, по-перше, рівень норми прибутку в окремих галузях. Якщо він буде зростати по галузях, то так само буде зростати і середня норма прибутку. По-друге, якщо суспільний капітал розподілений так, що його переважна частина функціонує в галузях з високою нормою прибутку, то й середня норма прибутку теж буде високою. Принаймні вищою, ніж у тій країні, де аналогічний капітал буде зосереджено переважно в галузях з низькою нормою прибутку.

Загалом у процесі розвитку капіталістичного виробництва середня норма прибутку виявляє тенденцію до зменшення. Це пов’язано, перш за все, зі зростанням органічної будови капіталу. Зрозуміло, що застосування науки і техніки на виробництві в кожному конкретному випадку веде до зростання норми прибутку. Але це має місце доти, доки нова технологія не стане загальною, і тоді середня норма прибутку виявить тенденцію до зниження.

Органічна будова капіталу весь час зростає, бо в цьому реалізується технічний прогрес. Проте середня норма прибутку виявляє тільки тенденцію до зменшення. Це пов’язано з дією цілої низки чинників. До них слід віднести постійне намагання капіталіста якомога повніше використати змінний капітал. Застосовуючи наукові досягнення, різні форми і системи заробітної плати, власник капіталу всіляко підвищує віддачу від робочої сили. В останні десятиліття все більшою мірою в процесі створення нової вартості використовуються інтелектуальні, творчі здібності робочої сили. Безсумнівно важливим чинником виступає і намагання капіталіста зменшити заробітну плату і зробити її нижчою від вартості товару робоча сила. Навіть коли реальна заробітна плата зростає (а це має місце у високорозвинених країнах), то її темпи часто нижчі від темпів зростання вартості робочої сили.

У сучасних умовах, коли інтернаціоналізація господарської діяльності веде до такого явища як глобалізація, особливе місце в стримуванні падіння середньої норми прибутку відіграє міжнародна торгівля. Вона дає можливість капіталісту залучити до виробництва більш дешеву, ніж національна, робочу силу. У цьому напрямі діє і такий чинник, як залучення дешевих ресурсів, що дозволяє зменшити витрати на постійний капітал.

Слід відзначити, що на рубежі ХІХ-ХХст. виникають монополії, які встановлюють своє панування в системі суспільного виробництва. За цих умов виникає монопольно висока норма прибутку. Вона є економічною реалізацією панівного становища монополій в економічному житті суспільства. Але слід підкреслити, що виникнення монопольно високої норми прибутку не припиняє дії закону вартості. Проте певна його модифікація має місце.

По-перше, монополія, хоча і виростає з конкуренції, повністю її знищити не може. Це означає, що і міжгалузева конкуренція залишається, хоча й зазнає певних змін під дією монополій.

По-друге, монополія, хоча й отримує надприбутки, але їх основою є середня норма прибутку. Адже навіть, коли монополія встановлює монопольні ціни, вони мають певну межу — це купівельна спроможність населення.

По-третє, монополія отримує надприбутки і внаслідок того, що це, як правило, потужне, масштабне виробництво, де є всі умови для виникнення прибутку, як різниці між суспільною вартістю товару і вартістю його виробництва в монополіста.

По-четверте, через ціни монополія перерозподіляє частину прибутку, отриманого в інших галузях народного господарства, особливо в тій його ланці, що представлена дрібним товаровиробником.

Таким чином, можна зробити висновок, що теорія середньої норми прибутку, розроблена К.Марксом, не втратила своєї актуальності і у своєму подальшому розвитку відображає ті особливості товарного виробництва, які притаманні новому рівню його організації.